Подорожуємо Україною: Невицький замок і легенди про Злу Діву

Поблизу села Невицьке, що за 14 кілометрів від Ужгорода, на високому, порослому лісом гірському схилі похмуро височіють стіни і башти старовинного Невицького замку.


Згідно з матеріалами археологічних розкопок, замок був закладений на рубежі XII-XIII століть і за свою довгу історію мінімум тричі перебудовувався.

498
Місце для будівництва вибрали напрочуд вдало – замок стоїть на висоті 260 метрів над рівнем моря, з півночі він захищений гірським струмком Вайда, а із заходу – річкою Уж. Захопити його можна було лише при сприятливому збігові обставин або шляхом тривалої облоги. У давні часи через Невицький замок пролягав стратегічний маршрут з Угорщини через Ужокський перевал в Галицьке князівство і Польщу.

експерименти
Гора, на якій знаходиться Невицький замок, колись була вулканом. Це місце захищене міцним валом та глибоким ровом. Добратися до замку можна лісовою стежкою, що серпантином звивається у густій зелені.
Перебудова замку була викликана суворою необхідністю, зокрема, поширенням вогнепальної зброї. Сучасні археологи нерідко знаходять в об’єктах середини XV століття величезні кам’яні гарматні ядра діаметром до 25 см. Тому необхідним було додаткове зміцнення замкових стін, у першу чергу, зі східної, найбільш доступної сторони та побудови додаткової лінії укріплень.
Замкові корпуси, побудовані у першій половині XIV століття, утворюють овальний внутрішній двір розмірами 35х12 метрів. У дворі можна побачити старовинний колодязь діаметром 3,5 метри, видовбаний у скелі і викладений каменем, а у деяких приміщеннях південного корпусу збереглися залишки камінів.
На жаль, на сьогодні Невицький замок перебуває у досить жалюгідному стані. Проте залишки кам’яних стін і прекрасний краєвид на долину, що відкривається із замкової гори, збуджують фантазію і занурюють у атмосферу старовини. Коли стоїш на руїнах замку, здається, що бачиш увесь світ…

1
Історія Невицького замку починається приблизно з XII століття. Спочатку це було невеличке земляне городище. А у 1241 році монголо-татари, вриваючись через Верецький перевал в Угорщину, зруйнували укріплення у Невицькому. Відновити зруйноване змогли лише у другій половині XIII століття. Але вже у 1644 році Невицький замок знову був зруйнований військами князя Трансільванії Дьєрдя I Ракоці.
Частково відреставрували замок у кінці XIX століття, а під його стінами розбили сад екзотичних дерев, названий на честь угорського вченого-садовода Карла Вагнера, і спорудили фонтан з природним тиском води. Але під час Першої світової війни це багатостраждальне місце знову зазнало руйнувань і було частково відновлене перед Другою світовою війною громадою чехословацьких туристів.
У гарну погоду зі стін замку видно не лише Карпатський хребет, а й Словаччину та Угорщину. А ще на території Невицького замку при розкопках знайшли наконечник монгольської стріли – єдиний на Закарпатті.

Невицький замок, як і вся ця місцина, оповитий безліччю легенд. Цікаво, чим так завинили Карпати, що тут криваво-містичних історій хоч відбавляй! Що не графиня, то обов’язково вампірша, що не князь – то жорстокий розбійник… І склалися ж ці легенди задовго до Брема Стокера з його «Дракулою»… А може, саме цими старовинними переказами і надихався письменник?

У народі розповідають, що колись у долині річки Уж поселилася турецька царівна. Це була жорстока чаклунка, тому народ прозвав її Злою Дівою.

160458
Задумала Зла Діва на крутій горі над Ужем, серед дрімучих лісів побудувати собі неприступну фортецю. Піднімати на гору каміння і будувати твердиню змушували простих людей. Вапно для фортеці Зла Діва наказала гасити молоком та яєчними білками. Але цього їй здалося недостатньо, тому вона наказала домішувати у вапно материнське молоко. Почали вмирати маленькі діти, по всій долині стояв плач, але Зла Діва тільки посміхалася. Однак і цього їй не вистачило. Задумала вона додавати у розчин ще й людську кров…

Така ось легенда… Але, судячи з усього, вона має під собою реальне підґрунтя… Виявляється, у цієї кривавої царівни є історичний прототип – Єлизавета (Ельжбета) Баторі чи «Чахтіцка пані», яка навіть внесена до Книги рекордів Гіннеса як наймасовіший серійний убивця. За різними даними, її жертвами стали від 30 до 650 молодих дівчат, в основному, місцеві селянки. Щоправда, кров вона не пила, надаючи перевагу зовнішньому застосуванню – щотижневим кривавим ваннам. За допомогою крові незайманих дівчат графиня Єлизавета сподівалася зберегти молодість і красу. Родичі та чоловік її всіляко покривали, але скандал таки докотився до імператорського двору, й імператор Матяш II наказав провести розслідування. До речі, про чоловіка графині: у 1578 році цей генерал, якого звали Ференцом Надажді, був командувачем угорськими військами у війні проти турків. За непомірну жорстокість до полонених турки прозвали цього садиста «чорним беєм».

Коли представники імператора увірвалися в лігво графині – Чахтицький замок (знаходиться він на території сучасної Словаччини, але, в принципі, не дуже-то й далеко від нашого Невицького), то якраз застукали її на гарячому: разом зі слугами вона розправлялася з черговою жертвою… В арсеналі кровожерливої мадам була «залізна діва» – такий собі двостулковий саркофаг, утиканий всередині ножичками і шипами. Замикали туди людину, і вона повільно стікала кров’ю. Ох уже це Середньовіччя! Дійсно, темні, дикі часи…

Найцікавіше, що графиню навіть як слід не покарали. Стратити її не стратили, адже занадто високе положення в суспільстві займала наша вампірша: дядько її, Стефан Баторі, – польський король, рідний брат – трансільванський князь… Тому Єлизавету Баторі просто заточили до кінця життя в її ж замку. А ось на слугах-співучасниках «відірвалися» по повній: спалили живцем, спочатку вирвавши їм пальці … Гарненький сюжет для фільму жахів, чи не так?

Одне заспокоює: а може, все це вигадки і наклепи? Політичний хід, щоб послабити вплив протестантів у Трансільванії (а Єлизавета була протестанткою), а заодно конфіскувати на користь корони її землі? Тим більше, якщо згадати, яке в ті часи йшло «полювання на відьом», скількох розумних і красивих жінок звинуватили у чаклунстві і спалили інквізитори…

А ще, мабуть, за інерцією вампіршею вважали іншу представницю роду Баторі, Софію, бабусю Ференца Ракоцці, угорського національного героя визвольної війни. Замок Софії – Паланок – теж зовсім поряд з Невицьким, у Мукачеві.

Є ще одна версія легенди, згідно з якою красуня-графиня була не ким іншим, як вампіршею, – чи то сестрою, чи то дружиною знаменитого Дракули, і для продовження молодості пила кров юних дівчат.

До речі, про Дракулу. Замок у містечку Хуст, який розташований не так далеко від Невицького, вважається однією з резиденцій цього повелителя вампірів. На жаль, від цього замку взагалі мало що залишилося.
Що ж, правдиві ці жахливі історії чи ні, дізнатися, певно, неможливо. Історія – взагалі складна штука…
Легенда про Невицьке

Ця історія розповідає про нещасну Олену, красиву і мужню дочку лицаря Гришка, який колись був паном у цих краях і володарем Невицького замку. Світловолоса, ставна і сильна, горда і мужня Олена дуже любила самотньо гуляти по лісі. І ось під час однієї з прогулянок почула дивовижну музику і спів. Олена подумала, що це якийсь лицар заблудився і шукає дорогу. Яким же було її здивування, коли дізналася, що таємничий співак – це звичайний пастух на ім’я Михайло. Чорні очі молодого хлопця зачарували Олену, і незнайомим почуттям сповнилося її серце. Вона закохалася у Михайла і таємно від батька стала його дружиною. Проте дівчина не знала, що це був переодягнений Сатана, який вирішив її погубити.

Батько її, лицар Гришко, не мав великих статків, і, щоб поправити свої справи, пообіцяв віддати дочку за старого багатія-сусіда. Олена у розпачі розповіла все Михайлу. Він дав їй таку пораду: вдома нехай вона залишається милою та привітною Оленою, але за межами замку нехай називає себе Катою і буде злою, мстивою та жорстокою.

Така тактика дала бажаний результат. Дуже швидко люди переконалися у тому, що Гришко має двох доньок – добру Олену і злу Кату. Спроба старого лицаря-багатія зловити Кату закінчилася нещастям – хитра Олена заманила його в ліс і там вбила. Після цього вона вирішила позбутися і свого батька, щоби разом з Михайлом оселитися в замку.

Тим часом Гришко помітив, що Олена щодня зникає із замку, вистежив її з Михайлом і довідався, що має стати наступною жертвою власної доньки. А дізнавшись, часу втрачати не став: зі страшними прокльонами він тричі обійшов місце, де лежала Олена зі своїм коханцем. Коли у третій раз завершив прокляте коло, воно з гуркотом зникло разом з усім, що у ньому було. Лицар побачив перед собою лише маленьке спокійне озеро з острівцем посередині.

Цікаво, що ця легенда має деяке історичне підтвердження, оскільки озерце на підступах до замку дійсно існувало ще на початку XX століття. Сьогодні від нього залишився тільки фонтан на гребені замкової гори поблизу від сучасної туристичної бази «Верховина».