Музей ракетних військ стратегічного призначення в Україні

З 1990 по 2001 роки всі ядерні боєголовки в Україні були утилізовані, ракетне паливо – вивезено, корпуси ракет – порізані на метал , а шахтні пускові установки і командні пункти – підірвані, засипані, і перетворені сільгосп- угіддя. Залишився в цілості й схоронності лише один підземний УКП (уніфікований командний пункт) і верхні 4 метри однієї з шахтних пускових установок, в яких колись розташовувалися ядерні ракети. На сьогоднішній день ця військова частина поретворена на Музей Ракетних військ стратегічного призначення. Це не просто експозиція ракетної техніки – це і командний пункт глибоко під землею, і окремі фрагменти інфраструктури в робочому стані, і навіть справжні ракетники, що нині показують колишню могутність туристам. 


 

«Родзинкою» музею є  підземний бункер і пускова шахта, що витримують пряме влучення ядерної бомби і здатні завдати у відповідь ракетного удару . Обов’язково при можливості відвідайте його і зрозумієте, наскільки близько світ був до ядерної катастрофи і наскільки продуманою, налагодженою  і готовою до роботи була система запуску ядерних ракет, наскільки масштабним було будівництво, скільки людських сил, грошей, ресурсів було кинуто в будівництво…

 

Короткий екскурс в історію

20-річна програма «Запобігання розповсюдженню зброї масового знищення» (більш відома як «Програма Нанна-Лугара»)  допомоги з утилізації ядерної зброї СРСР завершилася не так давно.

 

Читайте також:  Подорож Україною: Тараканівський форт як витвір інженерної думки

 

Насправді Україна була першою державою, що добровільно відмовилася від страшної зброї в історії людства. Незадовго до нас свої ядерні боєприпаси за власним бажанням ліквідувала Південно-Африканська республіка. Було цих боєприпасів аж шість одиниць, і призначалися вони для спорядження артилерійських установок.

Це не йшло ні в яке порівняння з тим , що дісталося Києву у спадок від СРСР. Українська частка становила 17 % ядерного арсеналу радянської імперії. Міжконтинентальні балістичні ракети (МБР) з бойовою частиною, від яких ні США, ні, тим більше, Європа тоді не мали скільки-небудь надійного захисту, базувалися в майже 170- ти шахтах, вся  інфраструктура буквально пронизували Західну Україну; були також пересувні комплекси і велика кількість тактичних зарядів. Крім ракет, носіями служили близько півсотні стратегічних бомбардувальників Ту -95 і Ту -160.  Ще 13 % радянського ядерного арсеналу знаходилося в Казахстані, а 0,6 % залишалося на території Білорусії. Таким чином, Україна після розпаду СРСР стала третьою в світі ядерною державою після США і Росії.

Щоправда, управління установками МБР залишалося в Москві. Але Захід боявся не так використання української  ядерного арсеналу урядами цих країн, як «розповзання» зброї по світу. Вважається, що це було однією з головних причин відомого заклику президента США Джорджа Буша «не поспішати» з проголошенням незалежності.

 

Читайте також: Екзотична таємничість мертвого міста Прип’ять

 

За деякою інформацією, вивезли навіть танкові снаряди з сердечниками із збідненого урану, пізніше на металобрухт і частково в Росію відправили також і стратегічні бомбардувальники. Настала черга МБР, але саме тут ніхто особливо не поспішав. І не тільки тому, що «червона кнопка» від стратегічної зброї перебувала в Москві. Важко уявити, як Україна могла б навіть при можливості скористатися цією зброєю: адже кожна з шести боєголовок тільки однієї ракети УР -100Н по потужності в 25 разів перевищує бомбу, скинуту на Хіросіму. А їх в Україні було аж 170!!! Це була занадто незручна зброя як для використання, так і для зберігання, і для перевезення, і для утилізації.

Спочатку американці пообіцяли лише $ 175 млн., з яких 135 мільйонів повинні були піти на демонтаж шахтних установок і розукомплектації ракет. Згодом погодилися дати на утилізацію МБР $ 350 млн., плюс, за різними даними, ще близько $ 600 млн. компенсації за іншими лініями. Зі свого боку, росіяни пообіцяли розрахуватися за відправлені їм боєголовки поставкою тепловиділяючих елементів (твелів) – просто кажучи, палива для українських АЕС.

Радимо відвідати  Ужгород: таємниці міста на річці Уж

та наскельне місто-фортецію ТуСтань

Достатньою була така компенсація? Питання вкрай неоднозначне. Протягом усіх цих років можна було чути, що тільки собівартість урану і плутонію, яких позбулася Україна, сягала $10 млрд. у тодішніх цінах, і це не кажучи про десятки мільярдів, вкладених у будівництво шахт, літаків і т.п.. З іншого боку, ядерна зброя «ринкової ціни» взагалі не має – просто тому, що ринковим товаром не є.

 

музей ракетних військ 1Про експонати

Все, що було пов’язано з ядерним арсеналом, в СРСР завжди було максимально засекречене. Зовні територію військовоїчастини ніщо не відрізняло. Колючий дріт, мінні поля та 3-х ступеневий захист — все, що було доступне людському оку. Проте найважливіше все було приховане під землею.

База – це командний пункт і розкидані в радіусі 30 кілометрів від нього комплекси пускових шахт:

Уніфікований командний пункт міг витримати ядерний вибух , і навіть у разі загибелі всіх офіцерів система автоматично могла прийняти рішення про відповідному пуску ядерних ракет у противника. Ця “Машина судного дня ” носила назву система “Периметр”.

 

Ядерна війна з Америкою (чи з вірогідним супротивником) за планами самих американців повинна була протікати дуже швидко: точковими ударами мало бути знищено все вище командування, і найбільш важливі командні об’єкти. У таких умовах це могло гарантувати швидку перемогу над СРСР.

верхушка шахты командного пунктаАле на противагу цій тактиці була придумана система “Периметр”: на кожній ракетній шахті встановлювалися датчики ядерного вибуху (світло/випромінювання/вибухова хвиля) і спеціальна антена зв’язку. Якщо датчики фіксували ядерний вибух, то система “Периметр” переходила в бойовий стан і робила спробу зв’язатися зі штабом. Якщо команди скасування зі штабу не надходило, то система самостійно приймала рішення про запуск всіх підконтрольних ядерних боєголовок згідно закладеним у них програмами. Така собі гарантія ненападу.

 

Автомобілі МАЗ -537 зі спеціальними причепами для транспортування та завантаження ракет у шахти3Якщо всі провідні засоби зв’язку виходили з ладу, то існувала ще одна можливість централізованого запуску ядерних ракет. У потрібний момент з ракетної частини в околицях Москви запускалася спеціальна командна ракета, що віддавала наказ на запуск в автоматичному режимі всім контрольним пунктам. Антена для прийняття такого сигналу знаходилася прямо біля ракетних шахт і командних пунктів – невеликий сталевий  прут, спрямований на північ. А здавалося б, чому нахилена антена? Саме наявність “ядерного щита “і системи гарантованого відповідного удару у період холодної війни  забезпечувало стримування “ймовірного противника” від нападу на СРСР. Цікава інфо про систему” Периметр” є в статті на Вікіпедії.

 

Автомобілі МАЗ -537 зі спеціальними причепами для транспортування та завантаження ракет у шахтиАвтомобілі МАЗ -537 зі спеціальними причепами: для транспортування та завантаження ракет у шахти, заправлення ракет.  Машина з ракетою всередині настільки важка , що мости, які були через Південний Буг не витримали б навантаження. Для перетину річки будувалася спеціальна понтонна переправа. У машині до кожного з коліс примикає електродвигун для створення додаткової тяги на підйомі і гальмування на спуску. Якщо потужності все одно не вистачало, то друга така ж машина впиралася першої “у хвіст” і штовхала її .

Автомобілі МАЗ -537 зі спеціальними причепами для транспортування та завантаження ракет у шахти2

Ракета середньої дальності Р-12, прийнята на озброєння в 1959 році. Саме такі ракети погрожували Америці з Куби в 1962 році. На її заправку було потрібно кілька годин (адже жере така штука по 100 літрів палива в секунду), а залите в баки паливо могло зберігатися не більше двох місяців.

спорядження заправникаРС -16 – перша міжконтинентальна балістична  ракета СРСР, здатна  вразити США з території Союзу. При її випробуваннів 1960 роц на Байконурі  виявилися серйозні дефекти, виправляти які взялися прямо на стартовому майданчику, за півгодини до пуску, коли ракета була вже заправлена ​​паливом. Загинуло близько ста чоловік.

 

Ракетне паливо, а точніше його компоненти – один з найсильніших отрут, попадання однієї його краплі на шкіру може призвести до смерті: кров миттєво згортається в судинах.

 

До входу в командний центр ведуть підземні тунелі. Там же, під землею, розташовані численними комунікації вздовж стін (електрика, вода, повітря для дихання, повітря для охолодження і т.д.). Частина обладнання все ще працює.

патерна

За 10-ти тонними дверима — серце командного пункту. Сходи тут – тільки вертикальні, але в мирний час ходить ліфт.

 

Під землею розташована шахта глибиною 35 метрів. Зверху шахти – 120 -тонна кришка -плита, в якій розташовані запасні люки для автоматичних антен зв’язку і датчики ядерного вибуху. У самій шахті на спеціальних противовісах і амортизаторах висить величезний 30- метровий металевий циліндр, 10 з 12 поверхів у якому заповнені обчислювальним і життєзабезпечуючим обладнанням, а нижні два поверхи відведені під командний і житловий відсіки. У цьому циліндрі цілодобово чергувала зміна з 2-3 офіцерів-ракетників, і в разі початку ядерної бомбардування командний пункт переходив в автономний режим існування і міг протриматися в такому режимі до 45 діб.

 

 

 

маке уніфікованого командного пункту та ракетної шахти

Макет уніфікованого командного пункту та ракетної шахти

Перед натисненням потрібно повернути ключ. Одночасно це ж повинен зробити офіцер за сусіднім пультом. Після цього у 10 розкиданих по околицях ракетних частинах порохові заряди відкидають вгору 120 -тонні кришки ракетних шахт  і 10х550 кілотонн летять у США.

Крісло обладнане ременями на випадок трясіння під час ядерного вибуху на поверхні.

Прямий двоканальний зв’язок з Москвою.

У самому низу – житловий відсік , куди ліфт вже не ходить:

Тут постійно несли вахту двоє людей, під час підвищеної боєготовності – троє. Вахта кожної зміни тривала добу, двоє змінювали один одного через 6 годин – один чергує за пультом, інший відсипається внизу. Житловий відсік схожий на вагонне купе.

 

Ракетная шахта

Ракетна шахта . Її кришка важить 120 тонн, а піднімається за кілька секунд:

Нині навіть ця шахта на 2/3 заповнена бетоном: всі інші повністю забетоновані

 

Надпотужна система охолодження, що підтримувала температурно – вологісний режим у модулі і ракетних шахтах.

 

Сатана

Ядерна ракета “Сатана”

Ракета, прийнята на озброєння в 1980 році, стала найпотужнішим зброєю, яка  випускалася серійно. Для заправки цієї ракети достатньо кількох хвилин, а паливо залишається придатним до пуску протягом 10 років. Самі ці ракети можуть служити десятиліттями, і поки що не застаріли ні технічно, ні морально. Дальність польоту у “легкої” модифікації 16000 кілометрів, у важкої – 11 200, тобто зі своєї території СРСР міг вразити такою ракетою майже в будь-якій точці земної кулі. Чорна обшивка відповідає технології “стеллс” і захищає ракету від випромінювань. Боєголовка ракети поділяється на 10 бойових і 42 помилкових заряди, які майже неможливо відрізнити. Потужність кожного боєзаряду – від 550 до 750 кілотонн – для порівняння, на Хіросіму і Нагасакі скинули 13 і 18 кілотонн відповідно. Кожен з цих боєзарядів може знищити будь рукотворний об’єкт, а загальна площа ураження однієї ракети, за словами екскурсовода – до 300 тисяч квадратних кілометрів. На Україну вистачило б успішного потрапляння двох таких ракет, на Англію – однієї, на Америку – приблизно 25. Загалом, цю річ зовсім не випадково прозвали “Сатаною”.

ракетна шахта

В музеї розповідали, що американські фахівці, що були вперше допущені на об’єкти РВСН в Радянському Союзі були приголомшені – на відміну від США, СРСР був дійсно ГОТОВИЙ до ядерної війни, все це будувалося з розрахунком на те, що ядерний удар таки буде завдано, і його необхідно якось пережити. Якби ядерна війна трапилася, СРСР би вийшов з неї переможцем. А то й єдиною країною, що залишилася на Землі…

 

Розташований:

На межі Кіровоградської та Миколаївської областей, недалеко від міста Первомайськ.