ЛІНІЇ, ЩО СТВОРЮЮТЬ ЖИВУ ВІБРАЦІЮ
Українське сучасне мистецтво багате на особистості, які не лише дарують нам творчі обрії власного світосприйняття, але й висвітлюють найхарактерніші ознаки загального мистецького процесу. Фольк-модерн останнім часом стає дедалі популярнішим в українському живописі. Саме цей дивовижний шлях обрала мисткиня Тетяна Мялковська, з якою ми спілкуємося про те, чим живе сучасний митець, як відгукується творча душа на красу навколишнього світу і на біду, що приходить у твій дім, про небайдужість, що врятує світ.
Ви працюєте у стилі фольк-модерн. Так було з самого початку Вашого творчого шляху? Як відбувався пошук саме свого напрямку для вираження власного відчуття світу за допомогою мистецтва?
Спочатку всі хочуть малювати у такий спосіб, щоб сподобатись своїм рідним, глядачеві. Але з часом приходить розуміння, що хочеш зображати лише те, що подобається тобі, щоб якомога на довше затримати стан насолоди красою, котру бачиш тільки ти сама. Напевне, у кожного митця це відбувається індивідуально.
Тетяно, що допомагає Вам у створенні нових робіт? Що надихає? Як народжуються нові теми?
Насправді надихають люди, їхні історії та пригоди з життя. Наприклад, старенька бабуся, котра співає в церкві «Богородицю», може надихнути мене значно більше, ніж прекрасні краєвиди і мальовничі пейзажі. Проте я розумію, що за усім на світі щось є ще, і я думаю і малюю скоріше те, невидиме, що є мотивом або причиною вже створеного. Існуючу ж красу розцінюю як наслідок. Картина — це також наслідок, за котрим стоїть глибока історія, яку глядачу слід пізнати.
Як би Ви охарактеризували свої роботи?
Незважаючи на те, що діапазон моїх творчих зацікавлень надзвичайно великий, ні фарби, ні техніки, ані матеріали не мають жодного значення. Для мене важливо лише те, як найдоступніше, найгучніше і найяскравіше донести свою думку.
Як людина небайдужа, Ви ведете активну громадську діяльність. І красномовний доказ — це заснована Вами художня дитяча студія «П’ятерня». Що підштовхнуло до створення цього проекту?
Студія створена 12 років тому при монастирі Василія Великого у Луцьку. Це один з моїх творчих проектів і моя духовна реалізація у першу чергу. Тут вирує мистецьке життя. Цю своєрідну школу відвідують діти з 4 років, частими гостями є абітурієнти європейських вузів. У студії панують естетика та культура, національна традиція, християнська духовність, прекрасно поєднуючись з творчим становленням стереотипно незаангажованих молодих особистостей. Ми широко застосовуємо арт-терапію, дитина самостійно обирає, який з хобі-класів їй відвідувати. Я закликаю дітей сміливо використовувати у своїх роботах автентичні матеріали для більш наочної передачі національної ідеї та духу, а саме: сіно, папір, текстильний сирець (лляну паклю і коноплю). Крім того, у нас працює команда професійних художників і психологів.
На базі студії «П’ятерня» народжується безліч благодійних проектів, проводяться різноманітні майстер-класи, організовуються виставки, аукціони. Але головне для нас — не їх кількість, а те, як вони впливають на усіх учасників творчого процесу. Безумовно, усі ми змінюємося на краще — і ми, і ті, з ким працюємо. Це найголовніше.
Один з останніх проектів, в якому Ви брали участь, — «Любов з Карпат за мир на Україні». Розкажіть про ідею, про свою роль у цьому заході. Чим він відізвався у Вашому серці?
Всеукраїнський пленер в рамках проекту «Любов з Карпат за мир на Україні» проходив з 27 вересня по 11 жовтня. Основним організатором виступив екокурорт «Ізкі» за особистої підтримки директора Андрія Бойка. На партнерських засадах зробила свій важливий внесок у здійснення проекту компанія художніх матеріалів «Роса». Я курувала захід. У події взяли участь 23 українських митця з усієї України.
Під час пленеру відбувся аукціон на підтримку потреб української армії, на якому було зібрано 12 500 грн. Після завершення проекту на глядачів чекає попленерова виставка у Львові та каталог робіт. Митців-учасників благодійного заходу надихали неймовірні осінні карпатські краєвиди, давня історія закарпатської землі, самобутній фольклор, секрети традиційної кухні, вина та сири з вишуканими смаками — усі скарби Закарпаття вони вбирали, пропускаючи через фільтри своєї творчості, та виливали на полотнах, створюючи неповторне враження про багату і красиву Україну.
Що, на Вашу думку, для художника є істинним визнанням його як майстра?
Для художника головне — можливість малювати. Якщо є оточення, середовище таких самих, як він, це і є щастя. Рибі потрібна вода, пташині — повітря, а митцю — життєво-творчий простір — спільнота художників і розуміння оточуючих.
Виставки — ще одна грань спілкування митця зі світом. Яка з тих, де були представлені Ваші роботи, запам’яталась Вам найбільше? Чому?
Незважаючи на те, що мої твори експонувалися більше ніж на 35 виставках різного масштабу, я вважаю, що вони не є головними у творчому житті митця, це лише частинка кропіткої роботи і багатогранної діяльності художника. Для мене, наприклад, виставки — це свято, котре я влаштовую для близьких і рідних мені людей. Важливо, щоб усім було радісно на серці, а я не впала в марнославство, яке так легко здобути саме на таких заходах…
Тетяно, про що Ви мрієте як жінка і як представник тонкого світу мистецтва?
Я мрію про створення реабілітаційного арт-центру для дітей з дитячою спеціалізованою галереєю, затишними майстернями та надзвичайною крамничкою, де юні митці, що тільки починають свій творчий шлях, зможуть реалізовувати свої твори. На сьогодні саме це — найголовніша моя мрія як жінки, людини і художника. Решта у мене є, і я дякую за те Богові.
