Чарльз Гудієр і щаслива випадковість
Взимку 1839 року невтомний винахідник Чарльз Гудієр, якого вважали великим диваком, упустив у себе вдома суміш каучуку й сірки на розпечену грубку. Цей незграбний рух став кульмінацією багаторічних спроб перетворити сирий каучук, основна проблема з яким полягала в чутливості до температури та клейкості, на міцний та еластичний матеріал. Так випадково Чарльз Гудієр відкрив процес вулканізації.
Навесні 1898 року житель містечка Ейкрон Френк Сейберлінг вийшов із приміщення готелю в руках із купчою на занедбаний завод, абсолютно не уявляючи, що з ним робити далі. В серпні того ж року йому прийшла ідея зайнятися гумовим виробництвом. Так почалася історія американської компанії Goodyear Tire & Rubber Co., статутний капітал якої становив до того моменту 100 000 доларів. Компанія, якій 18 роками пізніше судилося перетворитися на найбільшого світового виробника шин, запустила виробництво своєї першої продукції покришок для кінних екіпажів. Протягом власної сторічної історії Goodyear супроводжував бурхливий ріст і колосальний успіх у міру того, як її діяльність усе сильніше перепліталася з автомобільною та авіаційною галузями.
Але справжня історія Goodyear Tire & Rubber Co. почалася в маленькому містечку в Новій Англії з чоловіка, який ніколи не зустрічався з Френком Сейберлінгом і не міг навіть уявити, що його ім’ям буде названа величезна міжнародна компанія.
Чарльз Гудієр
У віці 16 років Чарльз був енергійним і серйозним хлопцем і збирався стати священиком. Батько відмовив сина від прийняття духовного сану, але юнак продовжував зберігати віру в те, що його життя призначене для служіння вищій меті…
Згодом Чарльз із дружиною Кларисою переїхали з рідного Нью-Хейвена до Філадельфії, де він відкрив перший у країні господарчий магазин. Спеціалізуючись на продукції, яку випускав його батько, Гудієр став успішною людиною. Протягом перших десяти років шлюбу в них із Клариссою народилося п’ятеро дітей. Але руйнівна економічна криза 1827 заставила Гудієра закрити магазин. Він залишився сам на сам із великими боргами і, оскільки відмовився оголосити себе банкрутом, у 1830 році відправився у боргову в’язницю. Це було його перше, але не єдине тюремне ув’язнення за несплату боргів.
Проблеми з каучуком
У 1934 році Гудієр зіштовхнувся із проблемами, які не давали спокою каучуковій індустрії з самого початку її існування й позбавляли можливості виробництва корисної продукції. Одного разу в Нью-Йорку він зазирнув у вітрину крамниці компанії Roxbury Rubber Company і помітив у ній рятувальні круги з невдало сконструйованими надувними клапанами. Кількома днями пізніше Чарльз повернувся в магазин зі своєю вдосконаленою моделлю. Під час розмови власник крамниці Чаффі сказав йому: «Що дійсно потрібно компанії — то це знайти спосіб, аби каучук перестав плавитися, липнути і руйнуватися під час спеки і розтріскуватись у холод». Гудієр сприйняв ці слова як особистий виклик.
Перший зразок каучуку прибув до Європи разом із французькими дослідниками в 1736 році. Але великої користі в ньому ніхто не побачив, поки Чарльз Макінтош не розробив у 1823 прогумований плащ. «Макінтош» набув популярності в Шотландії — місцевості, де рідко бувають екстремальні температури. Але інша прогумована продукція не користувалася таким успіхом.
Перша компанія з виробництва каучукових виробів
Roxbury Rubber Company була першим у світі зареєстрованим виробником взуття з використанням каучуку і перебувала на самому початку свого шляху, коли Чарльз Гудієр зупинився, аби зазирнути у вітрину її магазину. У 1833 році Чаффі робив лаковане взуття шляхом розчинення каучуку в скипидарі й наносив на тканину з додаванням лампової сажі в ролі барвника. Вважаючи це технологічним проривом, він вклав у справу 35 000 доларів. Його підприємство швидко розрослося з надходженням інвестицій у розмірі 2 млн доларів. Але до літа вироби, виготовлені в попередні холодні місяці осені, зими та весни, були повернуті на фабрику. Прогумовані туфлі й пальта плавилися при літній спеці, перетворюючись на липку масу з гидким запахом. Якось уночі партнери фабрики Roxbury зібралися, аби закопати зіпсовану продукцію вартістю 20 000 доларів, намагаючись приховати докази своєї невдачі. Таємниця каучуку тоді так і не була розкрита.
Чарльз Гудієр вірив, що каучук можна вдосконалити. Відмовившись від усіх інших інтересів, він невпинно працював із цією речовиною, додавав до неї різні елементи, аби домогтися стійкої хімічної реакції. Улюблену кухню своєї дружини Чарльз перетворив на лабораторію. Навіть у той час, який проводив у в’язниці за невиплачені борги, він просив, аби йому принесли мармурову дошку, качалку, шматочки каучуку та хімічні реагенти.
У 1838 році Натаніел Хейвард виявив, що під впливом сонячного світла суміш сірки з каучуком значно втрачає свою клейкість. Натхнений Гудієр купив патент за 200 доларів, узяв Хейварда до себе в помічники і відкрив власну справу. Він зняв будинок для своєї родини і прилеглу фабрику для виробництва прогумованого взуття та тканин. Спочатку бізнес ішов добре. У 1838 році Гудієр отримав патент на процес кислотного затвердіння й узявся за «сольну» піар-кампанію переваг каучуку. Він випускав каучукові іграшки та одяг, тонкі калоші та парасольки, носив каучуковий костюм, відправляв видрукувані на каучукові листи. Люди стали звертати на це увагу. І незабаром його асортимент гофрованих виробів, виготовлених шляхом нанесення тонких шарів каучуку на тканину, став швидко розкуповуватися. Вперше з часів господарського магазину Чарльз Гудієр досяг успіху.
Але процвітання виявилося недовговічним. Одного вечора, повернувшись із ділової поїздки до Нью-Йорку, Гудієр прийшов на фабрику й виявив, що 150 тканинних ременів висять на гаках, а під ними розпливлася чорна маса. Каучук не витримав літньої спеки. Потім були вже знайомі скарги: покупці стали повертати товари. І незабаром фабрика закрилась.
Щасливий збіг обставин
Як і успіхи Чарльза, його поразки були також короткими. Щаслива випадковість, яка трапилася в 1839 році, перетворилася на легенду. Різні джерела наводять суперечливі подробиці відкриття Гудієром вулканізації.
Безперервні досліди привели його сім’ю до такої убогості, що її проживання залежало від сусідів. Клариса благала чоловіка відмовитися від цих ідей і почати заробляти гроші. Але одного зимового дня 1839 року, коли дружина вийшла в магазин, він поспіхом змішав невелику кількість каучуку з сіркою. Почувши, що Клариса повернулася, Чарльз жбурнув каучук у піч, потім вийняв його до того, як той почав смердіти, і викинув крізь вікно в замет.
Він із подивом виявив, що зразок, який випадково потрапив на розпечену піч, обвуглився, наче шкіра. Випадковість виявилася щасливою, адже вона показала Гудієру, що коли каучук змішується з сіркою, а потім піддається впливу тепла при потрібній температурі протягом необхідного часу, може вийти міцний матеріал. Зразок обвуглився, бо хімічна реакція відбулася не лише на поверхні, але й по всій товщині матеріалу.
Відкриття, яке важило так багато для каучукової промисловості і, в остаточному результаті, для всього світу, не принесло щастя сім’ї Гудієра. Вони надзвичайно бідували. У якийсь момент Чарльз продав постільну білизну своєї дружини й навіть дитячі підручники, аби отримати гроші на продовження дослідів.
На Гудієра вийшла компанія, яка забажала придбати права на відкритий ним процес кислотного затвердіння. Справа закінчилася тим, що Чарльз повернув гроші, разом із запискою, адресованою керівництву компанії, у якій ішлося, що він недавно знайшов кращий метод і зв’яжеться з ними, як тільки його вдосконалить.
До того часу Гудієр перебував уже на межі одержимості своєю ідеєю. Чарльз виявляв енергію та цілеспрямованість фанатика, вважаючи себе відповідальним за вдосконалення гуми та пропозиції сфер її застосування людству. Він став об’єктом зневаги сусідів. Всі шкодували його дружину та дітей. Сім’я була настільки бідною, що коли помер один із його синів, Гудієр, не маючи грошей на похорон, на своїх руках відніс тіло хлопчика на цвинтар і сам викопав йому могилу.
Людина одержима
Гудієр назвав свій процес нагрівання вулканізацією на честь Вулкана — давньоримського бога вогню. Чарльз експериментував із різними співвідношеннями каучуку та сірки за різних температур і часу. Він прагнув досягти оптимальних умов для виробництва гуми, яка б легко формувалася та перетворювалася на міцний і еластичний матеріал. Занурений у власні дослідження, Гудієр протягом чотирьох років так і не зміг запатентувати процес, допустившись таким чином непрощенної помилки.
У 1941 році Чарльз зробив кілька ярдів листової гуми в нагрітому чавунному кориті. Це стало першим успішним застосуванням процесу вулканізації Гудієра. До 1850 кілька компаній отримали ліцензії на його використання. Чарльз жив дослідами, створюючи цілі переліки різних застосувань гуми й експериментуючи з ними.
Фанатизм Гудієра вивчався ще за його життя. В номері американського френологічного журналу за 1856 рік був опублікований аналіз розміру та форми черепа Чарльза для пояснення його поведінки. Що забули згадати експерти у своєму «описі черепа Гудієра»? Безумовно, це відсутність практичності та ділової хватки, що й підтверджує історія його багатостраждальної сім’ї. Зовсім не дбаючи про економічний потенціал продукції з гуми, Гудієр не докладав жодних зусиль для отримання патенту на вулканізацію до 1844 року.
Зусилля Чарльза не принесли йому великого статку, але прославили його. У 1851 році він був запрошений на Першу міжнародну «Виставку промислової продукції всіх країн», яка проводилася в Гайд-Парку в Лондоні. Гудієр представив «вулканізований дворик» — експозицію вартістю 30 000 доларів, повністю зроблену з гуми. Він показав гумові меблі, одяг, гумові глобуси та предмети мистецтва, гумові рукавички та ґудзики, парасольки, тростини й навіть гумові оправи для окулярів і гумові кільця зі вставками з коштовних каменів. Експозиція отримала хороші відгуки — і Гудієра запросили на ще більшу виставку до Франції. За участь у ній Чарльз отримав французький орден «Хрест почесного легіону». Друга дружина Гудієра, Фанні, принесла йому цю нагороду у в’язницю, де він сидів за борги, які не оплатив його інвестор.
1 липня 1860 року Гудієр помер у злиднях, заборгувавши понад 200 000 доларів. Чарльза ніколи не цікавив потенційний прибуток, який міг принести його винахід. Він вважав боротьбу за патенти і гроші огидною.
Через 38 років на світ з’явиться компанія, яка увіковічнить досягнення Гудієра. Вона зробить його ім’я символом інновацій і технічного прориву. Ця історія починається з Френка Сейберлінга у 1898 році.
