Болючий урок патріотизму луцької вчительки
Чи можна змусити любити Україну? Ні, тільки навчити. Адже, попри переконання, що любов до Батьківщини передається з молоком матері, далеко не всі маленькі українці люблять рідну землю.
Вчитель початкових класів Луцької гімназії №18 Марія Василівна Логуш переконана, що причина – у неправильному вихованні. Діткам ще змалечку потрібно прививати любов до українського, виховувати у них патріотичний дух.
«У зв’язку з останніми подіями, які відбуваються в державі, серед дітей простежується сплеск патріотизму. Жовто-блакитні стрічки на портфеликах, українські вишиванки та гімн набули для них особливого змісту. Пригадую, подруга розповідала, як її дітвора наголошувала, що зараз гімн України потрібно співати так голосно, щоб чули ті, хто воює», – розповідає вона.
Погодьтеся, такі дитячі слова проймають до сліз. І справа не лише в їхній щирості, а й у готовності малечі співпереживати. Вони роблять це по- справжньому, так, як вміють далеко не всі дорослі.
У цьому Марія Василівна переконалася особисто. Адже коли її чоловік, командир Луцької військової частини НГУ підполковник Степан Логуш у травні цього року отримав у зоні АТО вогнепальне поранення, телефон не замовкав. Слова підтримки звучали від знайомих, друзів, колег, а головне – улюблених учнів.
«Приємно і водночас боляче чути, як тендітний дитячий голос говорить: «Не плачте, все буде гаразд», – згадує вчителька.
В лікарні з чоловіком Марія Логуш пробула близько 2 місяців. За цей час дізналася багато, побачила на власні очі те, про що зазвичай воліють мовчати.
Повернувшись у Луцьк, стикнулася з величезною кількістю запитань. І знову ж таки, не обійшлося без дитячої цікавості. Хто? За що? Чому? Як довго це триватиме?
Марія Василівна розповідає: «Темі патріотизму зараз присвячую всі виховні години. Діти уважно слухають, адже хочуть дізнатися про Україну якомога більше. З гордістю розповідаю їм про мужніх бійців АТО, захоплююся їх відданістю державі.
В одній палаті з моїм чоловіком лежав 23-річний юнак з Донецька, в якого стріляли за те, що вигукнув «Слава Україні!». Після отриманих травм він не зможе ходити. Втім, це не зламало його! Хлопець залишається патріотом і щиро вірить у світле майбутнє нашої держави!»
Пані Марія наголосила, що намагається зосереджувати увагу дітей на патріотичних моментах, оминаючи тему смертей. І це дає свій результат. Так, дітки, жертвуючи своїм вільним часом, охоче долучаються до різноманітних патріотичних акцій.
«Я розповідала школярам, як радіють бійці АТО, отримуючи дитячі листи. Попри бережне ставлення, вони затирають дитячі тексти до дірок, адже по кілька разів їх перечитують.
Нещодавно ми теж спільно з учнями писали листи пораненим солдатам. Це заняття їх дуже захопило: вони ретельно продумували текст, малювали оригінальні малюнки. Повірте, я була вражена змістом дитячих творінь. У своїх листах маленькі вихованці Луцької гімназії №18 бажали бійцям сили, витривалості та мужності. І обов’язково – повертатися до своїх родин живими та здоровими», – згадує вчителька.
Наразі діти активно стежать за подіями в зоні АТО, чекають хороших звісток. Разом із ними не пропускають жодного випуску новин і Марія та Степан Логуші.
Неприємність, яка трапилася з їхньою сім’єю ще в травні, й нині не відпускає.
Можливо, тому виховні уроки Марії Василівни такі правдиві та патріотично-болючі. На них вона вчить дітей любити Батьківщину всім серцем, любити так, як поранені бійці АТО, з якими колись її чоловік розділяв лікарняну палату.
Віталія ЛУЧКО спеціально для InfoMIX
