Громадянський шлюб: консультує Олександр Лавренчук

Чи визнає наша держава громадянський шлюб? 

– Якщо говорити у руслі чинного законодавства, вірніше буде вести мову про поняття «фактичних шлюбних відносин». На сьогодні відсутня чітка система правового регулювання відносин «фактичного шлюбу», що автоматично виключає єдиний підхід судів до вирішення пов’язаних з ним спорів. Навіть прийнятий 10.01.2002 р. Сімейний кодекс України не дав конкретних відповідей на спірні питання. Так, ст.74 СК України хоч і не повною мірою, але все ж таки намагається прирівняти «фактичний шлюб» до зареєстрованого. Адже відсутність штампа в паспорті тепер не рятує ні від аліментів, ні від поділу майна, ні від інших судових спорів. Інша річ, що перед тим, як взятися за майнові позови, спершу треба довести свої сімейні відносини у суді. А у випадку з аліментами – факт батьківства.

Чи часто трапляються справи, в яких сторони – цивільні чоловік та дружина?

– На превеликий жаль, все частіше. Погоджуючись на «фактичний шлюб», громадяни допускають певну невизначеність подальших відносин у юридичному розумінні, оскільки їх зміст становлять взаємні права та обов’язки. Останні ж перебувають під захистом закону лише в зареєстрованому шлюбі (ч.2 ст.21 СК України), причому такого захисту вони не позбавляються навіть тоді, коли дружина й чоловік з поважних причин (навчання, робота, лікування, необхідність догляду за батьками, дітьми тощо) не проживають спільно. Як правило, відносини в незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі.

Чи практикується зараз укладання шлюбних договорів?

– Так, люди стали більш прагматичними, і це значним чином вплинуло на зростання кількості шлюбних договорів, в яких подружжя намагається максимально деталізувати свої подальші шлюбні відносини. Однак фактичне подружжя не має права укладати шлюбний контракт.

Як часто люди користуються допомогою юриста при розлученні? 

– Радує, що все частіше. Проте неврегульованість питання можливості представництва інтересів сторін при розлученні породжує ряд спірних моментів безпосередньо в суді. Діє загальне правило: дозволено все, що не заборонено законом. Однак до цього часу частина суддів керується не цим конституційним принципом, а страхом не помилитися, і при цьому безпідставно вказуючи клієнтам та їх представникам на те, що нібито представництво у такій категорії справ не допускається. Хоча ЦПК України містить виключний перелік справ, де дійсно представництво не допускається, серед яких зокрема – справи про усиновлення.

Що це таке – цивільний шлюб? Адже одна пара живе 10 років і вважає своє проживання сім’єю, інша – рік, і вважає, що вони тільки зустрічаються? Чи потрібно буде ділити майно людям, що жили у цивільному шлюбі?

– Як правило, відносини у незареєстрованому шлюбі будуються виключно на почуттях та усному договорі. Фактичне спільне проживання не вважається шлюбом, а тривалість «фактичних шлюбних відносин» і характер подружніх зв’язків між їх учасниками (були вони серйозними чи випадковими) не мають правового значення. Відповідно до ч.1 ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. Проте подружжя має право на поділ майна, придбаного ними за час шлюбу, яке буде підтверджуватися свідоцтвом про шлюб, а встановлення, з якого моменту почалися «фактичні шлюбні відносини», буде досить проблемним питанням, оскільки для підтвердження факту спільного проживання і ведення спільного господарства особам, що перебувають в незареєстрованому шлюбі, потрібно буде звернутися до суду і надавати докази такого спільного проживання.

Сімейний кодекс визначає, що для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації (а це – нерухомість, транспортні засоби), а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово та має бути нотаріально засвідчена (ч.3 ст.65 СК України). При цьому законодавство не передбачає і не може передбачити отримання згоди другого з фактичного подружжя. Тобто норми про розпорядження спільною сумісною власністю подружжя будуть спрацьовувати лише тоді, якщо права на майно були оформлені на обох осіб, тоді як для подружжя немає різниці, на кого буде оформлено майно.

У випадку, коли фактичний союз не виправдав сподівань, і мирних шляхів поділу майна не знайдено, учаснику «фактичних шлюбних відносин» потрібно переконати суд насамперед у тому, що це майно є спільним. Для цього необхідно довести не сам факт перебування у «фактичних шлюбних відносинах», а факт придбання даного конкретного майна за кошти або внаслідок трудової участі обох фактичних чоловіка й дружини. Практика показує, що зробити це не завжди просто. Найпростішим, але не завжди дієвим способом доказу є покази свідків. Так, аргументами можуть слугувати відомості про те, що один із учасників фактичних шлюбних відносин за період спільного проживання не мав достатніх коштів для придбання або покращення майна без залучення коштів іншого.

Більшу доказову силу мають документи, які можуть підтвердити наявність заробітку чи іншого доходу, отримання кредиту в банку на ім’я одного або обох учасників «фактичного шлюбу», договори про позику, дарування грошей, або документи, що підтверджують витрати на спільне майно. Поширеною також є така непроста ситуація, коли майно, придбане фактичним подружжям за спільні кошти, оформлюється на когось одного з них.

Якщо при зареєстрованому шлюбі це не має юридичного значення, то за умов «фактичних шлюбних відносин» має, і досить велике. Так, майно, оформлене на одного з учасників вільних відносин, є виключно його майном. Друга сторона права на таке майно не має, доки не доведе, що воно є спільним. Щоб уникнути такого становища, раджу все майно, придбане фактичним подружжям на спільні кошти, оформлювати «на двох» у спільну часткову власність. Так, наприклад, у договорі купівлі-продажу слід зазначати одразу двох покупців, тоді кожному з них належатиме відповідна частка майна.

Якщо розмір часток у договорі не вказується, то на підставі ч.1 ст.357 ЦК України вони вважаються рівними. Таким чином, право кожної сторони на частку спільно нажитого майна закріплюватиметься в документах (договорах, свідоцтвах про право власності тощо). У випадку спору додаткові докази навіть не вимагатимуться. Більше того, договірний спосіб упорядкування відносин між фактичним подружжям є чи не єдиним способом захисту прав та інтересів його учасників. Так, фактичний чоловік і дружина можуть укладати між собою угоду про поділ майна, яке знаходиться в їхній спільній власності, а також угоди про порядок володіння, користування, розпорядження таким майном та про поділ плодів і доходів від використання спільного майна.

Зокрема, в договорі може бути визначене право одного з учасників «фактичних шлюбних відносин» користуватися речами другого без заміни використаних речей; визначатися рівна участь фактичного чоловіка або дружини у витратах на оренду житлового приміщення для спільного проживання; зазначатися обов’язок учасника фактичного подружжя, який розірвав «фактичні шлюбні відносини», виселитися з такого приміщення та обов’язок іншого звільнити першого від витрат з оплати житла.

В договорі можна передбачити спільну часткову власність на придбання під час спільного проживання предметів домашнього вжитку та порядок їх поділу в разі припинення «фактичного шлюбу». Однак усі угоди мають відповідати загальним положенням цивільного законодавства про умови дійсності угод. Вони не мають містити положень, що встановлюють права та обов’язки, які насправді можуть виникнути лише із законного шлюбу.

Відмінність зареєстрованого шлюбу від фактичного у сфері укладення договорів полягає в тому, що договір, укладений одним із учасників «фактичних шлюбних відносин» в інтересах сім’ї з третьою особою, не створює обов’язків для іншого учасника (якщо в самому договорі не вказане інше), навіть якщо майно, одержане за цим договором, використане в інтересах сім’ї. Крім того, в разі укладення одним із фактичного подружжя стосовно спільного майна договору, який потребує оформлення у нотаріуса або підлягає державній реєстрації, згода іншого не вимагається. При зареєстрованому шлюбі така згода не тільки вимагається, а й має бути належним чином оформлена (нотаріально засвідчується). Проблеми можуть виникнути також і при визначенні строків, у межах яких учасник фактичних шлюбних відносин може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. По суті, йдеться про відсутність чіткого визначення факту (дати) виникнення «фактичних шлюбних відносин», що в свою чергу породжує складності відносно процедури обчислення строків позовної давності.

Обов’язки і права щодо дитини, яка народилася в громадянському шлюбі? 

– Деякі труднощі з’являються при визначенні походження дитини, батьки якої не перебувають між собою в зареєстрованому шлюбі. Так, ст.52 Конституції України та ст.142 СК України визначено, що діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також мають рівні права та обов’язки щодо батьків незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Отже, від того, народжена дитина у шлюбі чи поза ним, буде залежати тільки порядок реєстрації народження цієї дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Якщо дитина народилася у зареєстрованому шлюбі, це питання вирішується набагато простіше, оскільки дружина записується матір’ю, а чоловік – батьком дитини. Але у випадку «фактичного шлюбу» походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька може визначатися: за заявою матері та батька дитини; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішенням суду. Щодо особистих немайнових прав, то відмінностей між зареєстрованим і незареєстрованим шлюбом небагато. І в першому, і в другому випадку чоловіку й жінці гарантовані рівні права та можливості відповідно до основних прав і свобод людини. Однак право одного з учасників сімейних відносин змінити своє прізвище на прізвище іншого учасника виникає лише у зв’язку з реєстрацією шлюбу. А ось виникнення аліментних майнових прав на утримання не залежить від того, в якому шлюбі ви перебуваєте. Чинне законодавство передбачає можливість отримання аліментів і у випадку перебування в зареєстрованому шлюбі (ст.ст.75, 76 СК України), і у випадку «фактичних шлюбних відносин» (ст.91 СК України).

Чи може бути «неофіційна» жінка чи чоловік спадкоємцем? 

– У питаннях спадкування теж є деякі відмінності, які відрізняють «фактичний шлюб» від зареєстрованого. Так, фактичне подружжя може прожити на спільні кошти, купуючи майно (квартири, автомобілі, гаражі, земельні ділянки, меблі, побутову техніку) протягом досить тривалого часу у повному взаєморозумінні та згоді. Однак у разі смерті одного з них, на ім’я якого оформлене це майно, інший може сподіватися на достойний розмір спадщини, тільки якщо на його користь був залишений заповіт або якщо він знаходився на утриманні померлого. Поширеною є ситуація, коли особа, яка прожила у «фактичному шлюбі» не один десяток років, врешті-решт отримує мізерні права на спільно нажите майно або ж не отримує їх зовсім. Як правило, майже вся спадщина померлого переходить до його офіційних родичів. І ось тоді спір між останніми і фактичним чоловіком чи дружиною, які пережили свою другу половину, неминучий. Як говорить мудра приказка, шлюб здійснюється на небесах, а майно ділиться на землі. Згідно зі ст.1264 ЦК України, у 4-ту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім’єю не менш як 5 років до відкриття спадщини. Однак зрозуміло, що навіть за такої умови частка фактичного чоловіка або дружини буде значно меншою, ніж та, яку він або вона могли б отримати в зареєстрованому шлюбі. Таким чином, уникнення сімейних прав та обов’язків подружжя ускладнює захист інтересів учасників (або колишніх учасників) сім’ї.

За індивідуальними консультаціями звертайтеся за адресою: 

м. Луцьк, вул. Рівненська, 76-а, офіс 420

тел. +38(067) 761-60-01, +38 (066) 157-37-57

e-mail: lavrenchuk.o.v@mail.com

Свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №365