Ярина Куцик: якби не стала стоматологом — продавала б автомобілі

Все, що потрібно сучасній жінці, по суті, вміщується у трьох словах: сім’я, кар’єра, душевна рівновага. До цього списку можна додати ще n-ну кількість бажань, але це вже будуть, так би мовити, деталі. Щоби досягнути гармонії у житті, кожна обирає свій шлях, часом тернистий і ризикований. Але ризик виправданий: якщо, не дивлячись ні на які перешкоди, ми йдемо обраною дорогою – обов’язково досягаємо успіху. Стаємо чудовими мамами, справжніми професіоналами своєї справи, особистостями з глибокими філософськими поглядами і принципами. З однією з таких цілеспрямованих і впевнених у собі жінок ми сьогодні і поговоримо. Багатство душевного світу, простота і щирий сміх… Знайомтеся – Ярина Куцик.


Ярина КуцикЯрино, знаю, Ви давно за кермом. Розкажіть, хто навчав Вас керувати авто?

Насправді мій водійський стаж набагато більший, ніж Ви могли б подумати. Моє знайомство з машинами розпочалося у дев’ять років. Тато з дядьком зробили трактор для дідуся. А потім навчили мене його водити. І ось я їду селом, вся така доросла, страшенно горда, всі на мене дивляться… Хоча насправді все село дивилося на чудо неймовірної техніки (авт. – сміється). Друга машина, на якій вчилася їздити, – дідусевий «запорожець».
У результаті в 18 років отримала права. Взагалі у нас була дуже автомобільна родина. Тато вважав, що машину повинні вміти водити всі, і моя мама була однією з тих рідкісних у Союзі жінок, що могла легко з’їздити до Києва сама. Це тепер звична справа, а тоді на гарну жінку за кермом озирались.

 

Що для вас автомобіль?
Це свобода пересування і можливість керувати своїм життям, незалежність.
На дорозі розділяєте жіночий і чоловічий стилі водіння? Чи для Вас всі водії діляться на тих, хто їздить погано і добре?
Водіння автомобіля – це навичка, і володіння нею не має жодного стосунку до статі. Жінка-водій – звичайний учасник дорожнього руху. Інша справа, що не всі чоловіки визнають жінок хорошими водіями. А подекуди ми й самі їх до цього спонукаємо. Наприклад, про що говорить туфелька на задньому склі? – Увага, за кермом розумовий інвалід??! Чим тоді слід позначати машини чоловіків? Думаю, слушним є зауваження психологів про те, що машина є продовженням особистості власника. Тільки хтось потребує надмірної опіки і вічних послаблень, а хтось – само реалізується, підрізаючи «блондинку за кермом»! Є купа анекдотів про жінок-водіїв. І, гадаю, всі вони з реального життя.
Була у мене така пригода: коли їхала до батьків, спустило колесо. Кожні 5 км мусила підкачувати його ручним насосом. Ніхто не зупинився допомогти, хоча голови з машин ледве не вивертались. Ніби анекдот, але не смішно.
Останнім часом у мене змінилася манера водіння: перестала водити агресивно, фафакати, стала більш толерантною. Гадаю, змінилося внутрішнє сприйняття світу. Хоча драйв мені до душі. Досі люблю під час руху відкрити вікно в автомобілі і включити музику, яка відповідає настрою. Але іноді шкода машину, іноді розумію, що я уже не в тому віці.

 

Кому довіряєте кермо власного автомобіля?
Я комфортно почуваюся у якості пасажира лише коли за кермом мій чоловік. Тоді я не контролюю дорогу і не тисну уявну педаль гальм.

 

Що для Вас автомобіль: друг чи засіб пересування?
Машини інколи називають залізними кіньми, а з конем – завжди говорили, другом називали. І я розмовляю зі своєю машинкою, вітаюсь, дякую, коли виручає в скрутний момент. Адже вважаю, що 100% кожна машина відчуває водія. Здається, що коли за кермом хтось інший, – машина їде по-іншому. Вважаю, всі речі мають якусь енергетику і відповідають нам взаємністю.

 

Як думаєте, ким би були, якби не стали лікарем?
Я люблю автомобілі і дорогу. Якби не стала стоматологом — продавала б автомобілі, із захопленням, як сукні.
Знаю, любите мандрувати.
Так, подорожі – це джерело вражень. Родиною об’їздили всю Україну. У нас дуже велика і гарна країна, якої ми майже не знаємо. Є попсові розкручені місця, відомі як рекламні проспекти, а крок вбік – і знаходиш такі перлини… Люблю бродити вуличками старовинних провінційних міст – і в нас, і за кордоном. Там живе справжній дух країни. Разом із тим люблю свободу, коли не прив’язаний до певних готелів, маршрутів, автобусів. Коли можна побачити смішного бармена, цікавого і доброзичливого продавця фруктів, який їх віддає просто так, бо ви – з України і йому сподобалися.
Не люблю їздити у відпустку сама, адже мені завжди хочеться поділитися враженнями.

 

Чим захоплюєтеся?
Дуже люблю музику, театр. Відкриття минулого року для мене – театр «ГаРмИдЕр», виступи якого намагаємося не пропускати. Їхні вистави такі щирі, безпосередні, інколи безкомпромісні, зачіпають глибинні, непересічні теми, змушують задуматися над небуденним.
А ще — джаз. Традиційні луцькі open-air роблять наше місто по-справжньому європейським.
Люблю плавати, нещодавно відкрила для себе йогу. Це не просто система вправ, це інша життєва філософія, що вчить усвідомлювати кожен момент життя… Чи варто тратити час на непотрібні емоції? Шкода, що люди приходять до цього надто пізно, а то і не приходять зовсім. У погоні за майбутнім, якого ще нема, плачучи за минулим, якого вже нема, не встигаємо жити сьогодні, багато важливого минаємо, відкладаємо на потім.

 

Як вважаєте, дітей потрібно виховувати в достатку чи строгості?
Я думаю – в любові. Не відкуплятися речами, комп’ютером, телефоном, а проводити разом час.

 

Як можете охарактеризувати себе як маму?
Коли народився син, мені було 19 років. Думала, що дуже доросла, а насправді сама була ще дитиною. Не знала, що і як робити, тому не спускала його з рук, як ляльку)!
Добре, що мене змусили відсидіти рік в декреті. Я в той час була студенткою, і чоловік без мого відома оформив мені академку (і сьогодні я йому за це вдячна!). Це був чудовий рік!
А з часом ми з сином стали близькими приятелями. Любили малювати , читати разом: уявляли містечко Незнайка, сміялися з витівок Тома Сойера, плакали над долею Федька-Халамидника. Та й досі любимо разом піти на концерт чи виставу. До того ж, тепер ми колеги, а це безкінечна тема для розмов. Гадаю, я скоріше мама-подружка.

 

Синова професія – стоматолог – самостійний вибір?
Самостійний. Я довгий час переживала, чи правильний, але тепер бачу – так, це його.

 

Критикуєте його в роботі? Чи терпеливо і поблажливо навчаєте?
Спочатку дуже критично ставилася до нього. Це навіть помічали сторонні люди. Зараз усе по-іншому. Свій досвід в чужу голову вкласти не можна, він не стане знаннями. Тому даю синові змогу робити по-своєму, що призводить до чудових результатів. Ще в інституті він неодноразово брав участь у конкурсах з реставрації зубів, і зараз це одне з його професійних захоплень. Я ним щиро пишаюсь!
Коли отримуєте кайф від роботи?
Кайф від роботи — це для мене рушійна сила. По-перше, роблю те, що люблю. По-друге, мені подобається робити щось гарне. Багато людей професію стоматолога сприймають однобоко. Мені ж подобається покращувати якість життя. Коли людина посміхається і не соромиться своєї посмішки, спілкування стає щирішим, впевненішим. Крім того – це здоров’я!
Після спілкування з цією жінкою довго не полишає світлий і радісний настрій. Настільки ця людина є органічною, щирою і гармонійною. Тому залишайтеся собою, пані Ярино, і дякуємо за бесіду!

Приєднуйтеся до Стаматології Ярини Куцик у соцмережах у соцмережах:  В контакті,  Фейсбук

Спілкувалася Валентина Іванюк

Раніше писали про:
Дбаємо за найдорожчих: таємниці маленьких зубчиків
Стоматологія Ярини Куцик
Ви і друга натура: хто переможе?