Ставка Гітлера«Вервольф» – остання таємниця Третього Рейху
Вінниця… є у цій місцевості і загадка: всього за кілька кілометрів від обласного центру перед очима постає дивне нагромадження велетенських бетонних плит, що йдуть під землю. Що ж це таке? Це – остання таємниця Третього Рейху – ставка Гітлера«Вервольф»
Це місце викликає непідробний інтерес у науковців і археологів, адже воно десятки років було позначене в архівах НКВС і КДБ грифом «Цілком таємно». Про нього написано безліч книг та наукових статей, воно за 60 років свого існування обросло такою неймовірною кількістю легенд і чуток, що здається чимось фантастичним. Це місце, що носить загадкову назву «Верфольф», було улюбленою ставкою Гітлера.
Зараз «Вервольф» – це купа каміння і залишків бетонних плит, хаотично розкиданих по сосновому лісі. А колись це був суперсучасний житловий і оборонний комплекс, звідки велося командування діями німецької армії на Східному фронті. Щоправда, проіснував він недовго.
План будівництва гігантського підземного бункера ставки Гітлера в Україні був затверджений ще у листопаді 1940 року. Цікаво, що тоді ніхто не знав, як будуть розвиватися події у майбутній війні з Радянським Союзом і чи ця війна взагалі буде, але будівництво «Вервольфа» вже було заплановане.
Достеменно відомо, що ставку Гітлера спочатку планували будувати в Лубнах, але в останній момент перенесли будівництво під Вінницю. Деякі історики переконані, що місце Гітлер підбирав за допомогою придворних магів. До речі, вони справді існували у Третьому Рейху і користувалися великою прихильністю фюрера. Місцину під українською Вінницею обрали нібито завдяки сильній позитивній енергетиці: і справді, перекази свідчать, що у давні часи тут знаходилися культові споруди наших предків.
На початку осені 1941 року, через місяць після окупації Вінниці, в район села Стрижавка прибула група німецьких фахівців, що займалася детальним вивченням місцевості. Через певний час тут з’явився спеціальний загін, метою якого була зачистка району від місцевого населення: жителі були переселені в гетто, а незабаром – знищені. Варто зауважити, що попрацювали німці на совість: хоча у радянських книгах і фільмах змальовується бурхлива діяльність партизанів, які не давали продихнути будівельникам ставки, насправді на цій території існувало всього два партизанських загони із «запущеними» туди німецькими «кротами»…
Перестрахувавшись від можливих небезпек, в кінці осені німці почали масштабну діяльність. Будівництво велося дуже інтенсивно: уже в квітні 1942 року більша частина робіт була завершена.
Наземні споруди
За височенним парканом з колючого дроту швидко зросли бараки для будівельників та дерев’яні котеджі для найманих фахівців, яким, до речі, нараховували досить пристойну зарплату. Окрім німецьких спеціалістів, до будівництва залучили 4000 радянських військовополонених та 227 євреїв із сусіднього села Стрижавка, яких по закінченню робіт розстріляли. Загадково загинули і всі залучені до роботи німецькі інженери та наймані працівники – вибухнув у повітрі літак, на якому вони поверталися додому. Загалом, як свідчить напис на пам’ятнику загиблим будівельникам ставки, встановленому неподалік від шосе Вінниця-Житомир, усього в жертву таємничому бункеру принесено 14 тисяч людей.
У ході будівництва ставки німці наполегливо розпускали чутки, що це буде військовий санаторій для солдатів і офіцерів вермахту.
За рік будівництво було повністю завершене. Ділянку по периметру огородили сіткою висотою 2,5 метри, на якій було натягнуто два ряди колючої проволоки. Згідно з даними дослідників, на території розміщувався комплекс з 81 наземної споруди – затишних дерев’яних будиночків для офіцерського складу, бані, столової тощо. Також у «Вервольфі» були три бункери для укриття при бомбардуваннях. Центральна будівля мала один наземний поверх і, за різними версіями, до семи поверхів вниз, вирубаних у товщі суцільної кам’яної породи.
На березі Південного Бугу була побудована водонапірна вежа. Ставка мала власну електростанцію, броньований кабель зв’язку, що тягнувся аж до Берліна, і невеликий аеродром. Був тут і басейн для плавання, навіть налагоджено було вирощування овочів для фюрера, який, як відомо, був затятим вегетаріанцем.
Щоб надійно замаскувати ставку, посадили близько 800 дерев і кілька тисяч кущів.
Гітлер у “Вервольфі”
Як свідчать документи, Гітлер з’являвся у ставці тричі. Вперше він приїхав сюди 16 липня 1942 року і пробув під Вінницею до листопада. Саме тоді була підписана знаменита директива про взяття Кавказу та Сталінграда і подальшого наступу на Баку.
У цей час Вінниця поступово починає перетворюватися на маленький Берлін: тут будують ставку Геррінга, відкривають магазини, починає функціонувати театр і навіть проводяться виставки. Під пильною охороною гестапо Гітлер і його піддані почуваються у цій місцевості абсолютно спокійно: фюрер катається на катері по Бугу, Герінг відвідує балет…
Цікаво, чому за весь час існування ставки не було жодної спроби її знищити? Можливо, тому, що Сталін чудово розумів: попри свою харизматичність, Гітлер – доволі бездарний полководець, і успіхів німецька армія досягає тоді, коли нею командують генерали, а не сам фюрер. За свідченнями очевидців, Сталін, дізнавшись про перебування Гітлера у «Вервольфі», хитро посміхнувся і сказав: «Головне – не сполохати його звідси».
До речі, фактично всі замахи на фюрера робилися самими німцями. Один із них готувався і у «Вервольфі», проте якась містична сила вберегла Гітлера і тоді.
Вдруге Гітлер перебував у ставці під Вінницею з 19 лютого до 13 березня 1943 року. В останній день свого другого перебування у «Вервольфі» він підписав наказ про битву під Курською дугою, яка стала переломною у війні.
Востаннє Вінниця бачила фюрера в кінці літа того ж року: його особистої присутності вимагало вирішення долі Донбасу, а значить, і вугілля для Рейху…
В кінці 1943 року радянські війська поступово вибивають німців з Вінниці, у ході наступу захопивши і «Вервольф». Представники радянської контррозвідки три дні досліджували бункер у пошуках документів або матеріальних цінностей. Якщо вірити офіційному оголошенню, нічого такого знайдено не було…
А на четвертий день фашисти відбивають «Вервольф» і за допомогою великої кількості вибухівки і авіабомб водночас підривають весь комплекс. Потужний вибух повністю знищив усі наземні будівлі і наглухо замурував входи у підземну частину ставки.
Під час «хрущовської відлиги» у пресі опублікували спогади першого військового коменданта визволеної Вінниці Ісая Беккера. Він розповідав, що побував у «Вервольфі» у тих перших три дні разом з представниками радянської контррозвідки. Плани ставки працівникам СМЕРШу передав місцевий хлопчик Вася, дід якого керував «слов’янською» групою майстрів, які споруджували «Вервольф». Хлопчик на прохання діда робив начерки об’єкта і у засмолених пляшках опускав їх на дно занедбаного колодязя.
Вдруге військовий комендант Беккер відвідав бункер Гітлера на початку осені 1944 року – разом із начальником СМЕРШу Вінницького гарнізону капітаном Тананіним і ще кількома «товаришами в штатському». Він згадує, що бульдозером розвернули залізобетон, розкрили броньовані двері…
У шифрограмі, яка полетіла Сталіну, докладно описується побачене: конструкція бункера схожа на величезну букву «Г» і налічує вглиб шість поверхів. На двох нижніх знаходилися технічні служби: пункт забезпечення подачі повітря, водонапірна станція і електростанція з дизельними двигунами. На третьому знизу поверсі розміщувалися апартаменти Гітлера – спальня, кабінет, їдальня, басейн – висотою більше 4 метрів. Поверхом вище, куди вели мармурові сходи, були охорона фюрера і приміщення для генералітету. Поруч з «Вервольфом» протікала підземна річка, що постачала ставку водою.
Не вдалося дістатися лише до єдиного місця. У спогадах ідеться: «Третій коридор шостого поверху упирався в двері. Перша, дерев’яна, піддалася легко, друга – за допомогою підібраного шифру, третю відкрити не змогли».
За наказом Сталіна бункер законсервували: замурували щілини, відкачали повітря, запаяли всі дренажні виходи.
Секретна лабораторія
Тривалий час ніхто, крім туристів і чорних археологів, у «Вервольф» не ліз. Там виявили високий рівень радіації, та й погана містична слава відлякувала цікавих.
Влітку 1989 року, незадовго до розпаду Радянського Союзу, експедиція вчених із чотирнадцяти інститутів під керівництвом завкафедрою технічної кібернетики Московського геологорозвідувального інституту розпочала у «Вервольфі» науково-досліджувальні роботи. Цільова програма під назвою «Гермес», швидше за все, мала пряме відношення до «оборонки», тому була засекреченою – звіти не публікували.
У той час, за свідченнями очевидців, у небі над ставкою з’являлися дивні плями, що світилися, звучали глухі вибухи. Потім з’явилися чутки, що дослідники провели у «Вервольфі» аерокосмічну зйомку, за допомогою якої вдалося побачити підземні горизонти. Говорили, що тільки «приміщення № 3» виглядало суцільною темною плямою … Тут же поширилися домисли, що там знаходилася секретна лабораторія, де винаходили атомну зброю…
Після розпаду СРСР програму «Гермес» згорнули.
Що ж заховано в об’єкті №3? Золото Рейху? А може, Бурштинова кімната? Адже німці вважали бурштин арійським каменем, а неподалік від ставки, у Клесові сусідньої Рівненської області, активно розробляли його поклади. До речі, є версія, що частина Бурштинової кімнати захована у залитих водою підземеллях бункера глави Рейхкомісаріату України, генерала Еріха Коха, який знаходився у приміщенні теперішнього Рівненського обласного краєзнавчого музею.
Сьогодні важко точно сказати, як виглядав «Вервольф». А ось про те, що збудований він був на совість, свідчать такі факти: арматура, що стирчить з уламків плит, не вкрита корозією; басейн, який дивом уцілів після вибуху, можна заповнювати водою – тріщин у бетоні не спостерігається; той самий броньований кабель в бік Берліна з успіхом використовує «Укртелеком».
Час від часу з’являються чутки про нові дослідження улюбленої ставки Гітлера, а також зведення на цьому місці меморіального комплексу. Але поки що таємниці фюрера надійно приховані під величезними залізобетонними уламками.
Можливо, потенційних дослідників лякає моторошне пророкування знаменитої Ванги, яка пообіцяла довгу і болісну смерть усім, хто проникне в бункери, адже, за її словами, під залишками колишньої величі «зачаїлася найнебезпечніша хвороба». І хтозна, де вона чекає свого часу? Може, у законсервованих гранітних підземеллях чи багатоярусних житлових спорудах? А можливо, у таємничому об’єкті №3 три, що досі залишається загадкою для сучасників?
